31 рік тому, 16 липня 1990 року, була ухвалена Декларація про державний суверенітет України.
Сьогодні цей документ сприймається дещо вторинно відносно Акту проголошення державної незалежності 24 серпня 1991 року. Мовляв, то було якесь паліативне, несміливе рішення про обмежену самостійність. Історикам воно нагадує три перші Універсали Центральної Ради, яка також ніяк не могла набратися мужності визнати Україну цілком незалежною.
Втім, хто добре пам’ятає ті часи, знають, яке велике значення цей документ мав для країни. І ухвалений він був цілком свідомо, не в стані загрози поновлення радянського тоталітаризму, як сталося рік потому. Це був величезний крок вперед. Вперше за багато років було проголошено, що існує Україна, є великий український народ з власними прагненнями та свідомою волею до того, аби бути господарями у своєму домі.
Саме тоді, 16 липня, було сказано, що Україна є й обрала власний шлях розвитку. Вже більше трьох десятиліть ми йдемо цим своїм шляхом. І хай не все у нас виходить так, як тоді мріялося й сподівалося, мусимо знати, що ніколи й за жодних обставин не звернемо з цього шляху. Україна є! Україна буде!
Зі святом!
Слава Україні!
